Wyspy Cooka: Jaka jest nasza przeszłość

Oryginał dostępny w dniu www.ck

Okres przedeuropejski

Ocean-going canoe

WYSPIARZE z Wysp Cooka to prawdziwi Polinezyjczycy, najznamienitsi żeglarze Pacyfiku, podróżujący na wątłych łódeczkach, czujący się na oceanie jak w domu, którzy żeglowali na wskroś wielkich przestrzeni w poszukiwaniu nowych lądów i nowego życia. Podjęte przez tych ludzi epoki kamiennej podróże przyćmiewają wszystko czego dokonali w swych odkrywczych wojażach Portugalczycy, Hiszpanie, Brytyjczycy, Holendrzy i Francuzi. Przerost populacji na wielu z małych wysp Polinezji był podstawowym czynnikiem migracyjnym.
    Tradycja mówi, że taka właśnie była przyczyna ekspedycji Ru, z Tupua’i we francuskiej Polinezji, który wylądował na wyspach Aitutaki i Tangiia, również w Polinezji Francuskiej, jak się przyjmuje zawitał na Rarotonga około roku 800 n.e. Dowodem na to ma być stara droga Toi, zwana Ara metua która prowadzi naokoło większej części wyspy, a którą wybudowano około 1200 lat temu. Podobnie, północne wyspy archipelagu zostały najprawdopodobniej zasiedlone przez odkrywców z Samoa i Tonga. Jak zwykle, w przypadku większości migracji polinezyjskich, rozrost populacji i ograniczone surowce naturalne powodowały organizowanie wypraw w wielkich oceanicznych canoe wypełnionych zapasami, a najbardziej awanturnicze jednostki zachęcano do wyruszania w poszukiwaniu przestrzeni życiowej. Ten sposób migracji jest kontynuowany do dzisiaj na większości wysp Pacyfiku, jednakże przemieszczanie się pomiędzy wyspami podlega obecnie znacznie większym restrykcjom.
    Wyspiarze z Wysp Cooka są przekonani, że wielkie migracje Maorysów na Nową Zelandię rozpoczęły się już w piątym wieku n.e. Zazwyczaj przyjmuje się ze punktem startowym były Ngatangiia na wschodnim wybrzeżu Rarotonga, gdzie w otaczającej wyspę rafie otwiera się dogodna luka w najszerszym miejscu.

Wczesne kontakty europejskie

PISANA historia Wysp Cooka rozpoczyna się od wzmianki o zaoczeniu Pukapuka przez Hiszpana Alvaro de Mendaña w 1595 a następnie o lądowaniu na Rakahanga w 1606 innego hiszpańskiego odkrywcę, Pedro Quirosa. Brytyjczycy pojawili się w rejonie Pukapuka w 1764 r. i nazwali ją Wyspą Niebezpieczeństw (Danger Island) ponieważ nie byli w stanie na niej wylądować. Był to okres bardzo aktywnej eksploracji Pacyfiku, spowodowanej rywalizacją pomiędzy Wielką Brytanią a Francją o miano pierwszej potęgi morskiej.
   Pomiędzy rokiem 1773 a 1779 kapitan James Cook zaobserwował i wylądował na wielu wyspach południowej grupy, ale nigdy nie podpłynął na odległość wzroku do Rarotonga. Niesławny kapitan William Bligh z Bounty wylądował na Aitutaki w 1789 – przypisuje mu się zaimportowanie drzew paw paw na Wyspy Cooka – w kwietniu tegoż roku buntownicy z Bounty pojawili się w pobliżu Rarotonga, ale przeciwnie do powszechnego przekonania, prawdopodobnie na niej nie wylądowali. Cook nazwał te wyspy Hervey Islands. W rzeczywistości jednak nadał ta nazwę tylko pierwszej z odkrytych wysp – Manuae. Nazwa „Wyspy Cooka” została nadana im przez Rosjan i pojawiła się na rosyjskich mapach w pierwszych latach XIX wieku.
    Pierwsze oficjalne odkrycie Rarotonga dokonane zostało przez HMS Endeavour w październiku/listopadzie 1813 r. Pierwsze zanotowane lądowanie na wyspie dokonane zostało przez załogę HMS Cumberland w 1814 r. Była to handlowa ekspedycja z Australii i Nowej Zelandii a jej celem było znalezienie źródła drzewa sandałowego. Niestety, nie było go na Rarotonga. Zamiast tego, wybuchły zamieszki pomiędzy żeglarzami i mieszkańcami wyspy, w których obie strony zanotowały wielu zabitych, wśród nich, dziewczynę kapitana, niejaką Ann Butchers. Została ona zjedzona a jej kości pogrzebane na Muri, w pobliżu miejsca, w którym znajduje się dziś klub żeglarski. Przypadło jej więc w udziale wątpliwe wyróżnienie bycia jedyną biała kobietą zabitą i zjedzoną przez wyspiarzy Pacyfiku! 

Misjonarze

EMANCYPANTKI i rehabici zjawili się zaraz potem – jako misjonarze. John Williams z London Missionary Society wylądował na Aitutaki w 1821 r. Williams wykorzystał tahitańskich konwertytów, aby przekazać mieszkańcom Wysp Cooka „dobrą nowinę”, a ci zabrali się do pracy z wielkim entuzjazmem i osiągnęli znaczące sukcesy.  Williams został później zabity i zjedzony na Erromango w archipelagu Nowe Hebrydy, dzisiaj znanej jako Vanuatu, ale do tego czasu jego praca znalazła naśladowców a ewangelizacja zagościła na stałe w psychice mieszkańców.
   Wysiłek misjonarzy zakończył praktyki kanibalistyczne. Starali się oni również odgrodzić swoich wyspiarskich nawróconych od złych wpływów europejskich i amerykańskich marynarzy statków przybywających na wyspy oraz założyli szereg szkół, aby poprzez naukę języka pisanego umożliwić im samodzielną lekturę Pisma Świętego. Jednocześnie, umacniali oni ścisła kontrolę policyjną moralności i zachowań ludzkich, ocenianych przez nich jako wątpliwe. Jak wynika z zachowanych raportów, w 1900 r. wyspy takie jak Mangaia miały więcej niż 150 „policjantów” moralności szpiegujących i inwigilujących populację mniejszą niż 2000 mieszkańców. Amerykański podróżnik odwiedzający Managaie w 1863 r., E.H. Lamont, opisał zjadliwie styl życia pierwszego z białych misjonarzy, pana McGilla i jego żony.
   Powiedział on: “Oczywistym jest, że misjonarze Mórz Południowych mają możliwość zgromadzenia bogactwa i większego komfortu życia niż ich zubożali bracia w kraju rodzinnym, ale, och! Jakim rozkosznym wydaje się pełnemu uniesienia umysłowi prospekt zajmowania pozycji w której mogą wspomóc setki bratnich dusz, rozwijać szczęście, cnotę, miłośc w całej społeczności i być postrzeganym z respektem i nabożeństwem”.
   Owa „policja” nazywana była “rikos“. Byli oni wyznaczani przez misjonarzy i zwykle spomiędzy żonatych członków kościoła. Ich celem było odkrywanie wykroczeń przeciw moralności popełnianych przez ich pobratymców, co czynili z niesłabnącym zaangażowaniem. Istnieje wiele wyczerpujących i interesujących relacji dotyczących pracy misjonarzy (patrz: Further reading).
   Wcześni misjonarze oceniali wielkość ludności Rarotonga na 6000 do 7000. Wpływ kontaktu z szerokim światem był druzgoczący. Zachodnie choroby rozprzestrzeniały się jak pożar lasu, wielkość populacji wyspiarskiej zmniejszała się dramatycznie i do połowy XIX wieku spadła prawdopodobnie poniżej 2000 osób. Od tego czasu fale okresowej migracji spowodowały wzrost całkowitej liczby mieszkańców do około 10 000 osób. W 1923 r Stewart’s Handbook Wysp Pacyfiku podawał populację wysp jako „3287 tubylców i mieszańców żyjących jak tubylcy oraz  200 białych i mieszańców, żyjących jak biali”.
   Jednakże, nawet w tak późnej dacie, istniała przedziwna inklinacja do tłumaczenia przyczyn zmniejszenia się populacji, jak podaje wspomniany Stewart’s Handbook:”różne przypadki spowodowały zmniejszenie się liczby ludności, takie jak okrutne epidemie, niemoralność, napoje odurzające (dzisiaj istnieje całkowity zakaz ich spożywania przez wszystkich) i nieostrożne używanie europejskiej odzieży”(!)
   Dalsze zmniejszenie się populacji spowodowane było najazdami peruwiańskich handlarzy niewolników w połowie XIX wieku. Większość z porwanych mieszkańców nigdy nie wróciła.

Okres brytyjski

Queen Makea

FRANCJA dokonała zbrojnej inwazji Tahiti i Wysp Towarzystwa w 1843 powodując znaczny niepokój wśród szefów ariki Wysp Cooka co doprowadziło do wysłania przez nich petycji o objęcie wysp protektoratem brytyjskim w przypadku francuskiego ataku. Nerwowość utrzymywała się przez wiele lat a prośba o protekcję została ponowiona w 1865 w petycji skierowanej do Gubernatora Greya z Nowej Zelandii.
W latach 70-tych XIX wieku Wyspy Cooka przeżywały okres prosperity i pokoju pod władzą królowej Makea, zwanej Makea Takau. Przebiegła negocjatorka, zapewniła godziwe ceny eksportowanych dóbr i zmniejszyła zadłużenie ostro rosnące przed jej podniesieniem do godności ariki. Do 1882 r. czterech z pięciu ariki z Rarotonga było kobietami. W sytuacji, gdy głową Imperium Brytyjskiego była królowa Wiktoria, Makea miała prawdopodobnie łatwiejsze zadanie, jeśli chodzi o zdobycie i utrzymanie władzy. W roku 1888 wystosowała formalną petycję do Brytyjczyków, prosząc o ustanowienie protektoratu w celu zapobieżenia, jak się wydawało, nieuchronnej inwazji Francuzów.
   Brytyjczycy byli niechętnymi administratorami a Nowa Zelandia i rezydujący na wyspach Europejczycy naciskali na przekazanie zwierzchnictwa nad Wyspami właśnie Nowej Zelandii. Pierwszym brytyjskim rezydentem był Frederick Moss, nowozelandzki polityk, który usiłował skłonić lokalnych wodzów do sformułowania centralnego rządu. W 1898 inny Nowozelandczyk, major W.E. Gudgeon, weteran wojen maoryskich został rezydentem, a jego celem było przetarcie drogi dla przejęcia kontroli nad Wyspami przez Nową Zelandię, jako elementu realizacji ekspansjonistycznych ambicji nowozelandzkiego premiera, Williama Seddona. Makea niechętnie odnosiła się do tej idei, będąc zwolenniczką bezpośredniej aneksji przez Wielką Brytanię. Jednym z rezultatów brytyjskiego protektoratu była wolność religijna i napływ misjonarzy różnych wyznań. Pierwszy kościół rzymskokatolicki został poświęcony w 1896 r.

Okres nowozelandzki

PO okresie politycznych zawirowań i skomplikowanego manewrowania, Wyspy Cooka zostały formalnie zaanektowane przez Nową Zelandię 7 października 1900 r., kiedy dokument aneksji został podpisany przez pięciu ariki siedmiu pomniejszych wodzów bez jakiejkolwiek dyskusji czy próby zbadania jego implikacji i konsekwencji.
   W następnym roku wyspa Niue została zaanektowana przez Nową Zelandię i włączona do Wysp Cooka, chociaż poprzednio stanowiła część oddzielnej grupy wraz z Samoa i Tonga. W roku 1903 została ona, w rezultacie protestów, oddzielona administracyjnie. Wyspy Cooka pozostawały pod łagodnie niedbałym zarządem Nowej Zelandii do roku 1965. Zdawkowe i anemiczne próby poprawy lokalnej infrastruktury były okresowo dokonywane przez nowozelandzkie władze, ale większość Nowozelandczyków nie była zainteresowana tymi kolonialnymi posiadłościami i miało tylko najogólniejsze możliwe pojęcie o ich geograficznej lokalizacji. Nawet dziś, wielu z mieszkańców Nowej Zelandii nie ma świadomości tego, że Wyspy Cooka były kiedyś nowozelandzką kolonią.
    W 1946 r. nastąpiło ważne wydarzenie – powołana została Rada Legislacyjna. Był to wstępny krok w kierunku zapewnienia mieszkańcom wysp udziału w procesie sprawowania władzy w ich własnym kraju. Po II wojnie światowej boom gospodarczy w Nowej Zelandii wywołał popyt na niewyszkoloną siłę roboczą, zaspokojony głównie migrantami z Samoa Zachodniego, Wysp Cooka, Niue i Tolekau. Nowa Zelandia posiada obecnie największą istniejąca populację polinezyjską, co związane jest z napływem tysięcy polinezyjskich wyspiarzy do już istniejącej znaczącej populacji maoryskiej i świadomość znaczenia wysp pacyficznych podniosła się w społeczeństwie znacząco.
   We wczesnych latach 60-tych Nowa Zelandia znacząco uwrażliwiła się na postępy dekolonizacji ogarniającej cały świat i szybko zdecydowała się na udzielnie Wyspom Cooka prawa do samostanowienia. Wybory przeprowadzone 20 kwietnia 1965 r. wyłoniły pierwszy samodzielny rząd Wysp Cooka, którego głową został Albert Henry. Kilka lat później został on uszlachcony a wiele lat po tym fakcie odebrano mu szlachectwo z powodu zorganizowania oszustwa wyborczego.
  Obecnie wyspy mają prawo do stanowienia w zrzeszeniu z Nową Zelandią. Ów „specjalny status” oznacza otrzymywanie corocznej pomocy ekonomicznej i automatyczne nadawanie obywatelstwa Nowej Zelandii mieszkańcom Wysp, które to przywileje dzielą również mieszkańcy wysp Niue i Tokelau.

Samostanowienie i demokracja

DEMOKRACJA jest delikatnym kwiatem wśród wysp Pacyfiku. Niektórzy uważają, że zachodni system demokracji nie przystaje do tradycyjnego systemu władzy Polinezji, Mikronezji i Melanezji. Podczas gdy wiele krajów Zachodu spoglądają krytycznie na swoje procesy demokratyczne w celu zwiększenia partycypacji obywateli w tych procesach, tradycyjne kraje polinezyjskie czasami czują się niekomfortowo w sytuacji, gdy muszą radzić sobie ze zwiększeniem odpowiedzialności ich politycznych liderów wobec wyborców

   Niemal wszystkie kraje Pacyfiku mają mieszany stosunek do praktyk dziennikarstwa śledczego niezależnych mediów, zwłaszcza prasy. Demokracje zachodnie mają długą tradycję takich praktyk, stanowiących ważną część życia politycznego tych krajów. Rola czwartej władzy jest rozpoznawana i uznawana za jednej z kluczowych czynników sukcesu społeczeństwa demokratycznego.
   inna jest natomiast sytuacja w wielu z wyspiarskich narodów Pacyfiku. Na przykład, Samoa Zachodnie ostatnio zaczęło domagać się „odpowiedniego” szacunku okazywanego przez dziennikarzy dziedzicznym szefom zwanym matai. Rząd Samoa prowadzi również własną gazetę – perspektywa jeżąca włosy na głowie Europejczykom lub Amerykanom. W Królestwie Tonga, w końcu lat 90-tych dziennikarz i korespondent miejscowej gazety zostali aresztowani i skazani za „rozzłoszczenie urzędnika państwowego” a dokładnie ministra policji. Demokracja nie jest popularnym słowem na Tonga a walka z mediami trwa do dziś dnia.
   Z kolei Pacyfik Zachodni charakteryzuje zapalna sytuacja na Wyspach Solomona, gdzie napięcia pomiędzy plemionami przekształciły się w gwałtowne starcia, połączone z morderstwami i rabunkami a Papua Nowa Gwinea boryka się z problemami Bouganville. Francuska Polinezja jest ciągle francuską kolonią, podobnie jak Nowa Kaledonia. Demokracja jest wręcz zimnym trupem na Fidżi, w rezultacie wojskowego zamachu Sitiveni Rabuka w połowie lat 80-tych, nie wspominając już o tym, że praktykuje ono bardzo realną formę dyskryminacji swoich obywateli pochodzenia hinduskiego, odmawiając im prawa głosu. Jedyną sankcją, która spotkała Fidżi, było jej czasowe wykluczenie ze Wspólnoty, zakończone restytucją statusu członka w październiku 1997 r. po tym, gdy Rabuka zmienił zdanie w sprawie dyskryminacji hinduskiej części populacji. 

   W połowie roku 2000 cała ta smutna historia powtórzyła się, kiedy zbankrutowany biznesmen i najemnik George Speight, w zmowie z częścią fidżyjskiej armii porwał premiera i znaczną część członków parlamentu, obalając demokratycznie wybrane władze i konstytucję. Fidżyjska armia nie pozostała wierna swojej przysiędze i poprzez swoją bierność pozwoliła puczowi odnieść sukces.
   Pomimo późniejszej zmiany frontu i licznych roszad w gronie ministrów, rywalizacja pomiędzy tradycyjnymi szefami klanów ciągle prześladuje Fidżi. Obecna dyktatura Franka Bainimarama wykazuje wszelkie cechy klasycznej dyktatury, włącznie z cenzurą prasy i prześladowaniem liberałów.
   Przeciwnie do tego obrazu Wyspy Cooka charakteryzują się powszechnym prawem wyborczym, demokratycznie wybieranymi władzami, kilkoma prywatnymi gazetami i ożywioną debatą publiczną. Pod praktycznie każdym względem Wyspy Cooka są niezależnym organizmem. Władzą ustawodawczą jest 24 wybieralnych reprezentantów, włączając w to jednego reprezentującego społeczność wyspiarską żyjącą w Nowej Zelandii i Australii, oraz Dom Ariki, tradycyjnych dziedzicznych szefów, którzy doradzają i konsultują decyzje parlamentarzystów.
   Członkowie parlamentu reprezentują dystryktu lub całe wyspy. System oparty jest na modelu westminsterskim, wybory odbywają się co pięć lat. Głową Państwa jest królowa Elżbieta II, jako królowa Nowej Zelandii. Patrz: Constitution

Інтернет та терористичні напади на Америку

Оригінал: https://staff.washington.edu/larryg/Classes/Rnet/zz-internet.html

Наступний перелік питань та відповідей про вплив нещодавнього терористичного нападу на Америку в Інтернеті є основою інтерв’ю, яке я подав для французького інтернет-журналу NetEconomie. Інтерв’юером була журналістка Аріана Бекі ([email protected]).

Перелік

Питання:Як американський громадянин і консультант відділу обчислювальної техніки та комунікацій в Університеті Вашингтона, яка ваша реакція на напади на Всесвітній торговий центр та Пентагон 11 вересня 2001 року?
Питання:У чому головна відмінність того, як Інтернет та інші ЗМІ поводилися з цією інформацією?
Питання:Як наявність миттєвого спілкування впливає на наше життя?
Питання:Як ви думаєте, як зміниться світ після цих подій: ми готові до нового “зближення сил” між демократіями та терористичними угрупованнями, які можуть завдати удару скрізь у будь-який час, чи ми маємо намір Третьї світової війни?

(З) Як американський громадянин та консультант з питань обчислювальної техніки та комунікацій в Університеті Вашингтона, яка ваша реакція на напади на Всесвітній торговий центр та Пентагон 11 вересня 2001 року?

Спочатку це здавалося нереальним і дуже віддаленим, але незабаром потік висвітлення в ЗМІ та багато розмов, які я мав з людьми, сильно вплинули на мене. Як і більшість американців, я відчував сильне почуття належності до Америки та її ідеалів і був зворушений багатьма бдиннями та зборами. У нашому центрі міста в Сіетлі люди залишали один мільйон (це фактична кількість, про яку повідомляли) букетів квітів, і в нашому університеті я підрахував, що 5000 людей зібралися на наше зібрання, багато хто співав і тримався за руки.

Мене дуже вразило те, як швидко люди перейшли на захист та надавали підтримку для наших місцевих мусульманських/арабських народів. Кожна мечеть у Сіетлі, яку я знаю, була вкрита квітами та американськими прапорами, в основному подарованими немусульманами. Мусульманські та немусульманські люди вишикувалися за руки, махали до машин, що проїжджали повз, і стояли на сторожі бдіння, щоб уникнути репресій. Звичайно, були деякі напади на мечетей та мусульманських осіб (або на інших, таких як сикхів і християн-суданців, які помилялися з мусульманами), але переважаючі повідомлення ЗМІ та людей, які я бачив, – це те, що до них слід ставитися як до американців-співмешканців. Це суперечить Другій світовій війні, коли моя дружина японського походження, виросла у концтаборі в штаті Айдахо, створеному нашим урядом. Можливо, ми чогось навчились.

Надання допомоги жертвам було дуже рухливим так як радіо та телевізійні станції, школи, підприємства, та звичайні люди заливали кров’ю банки та благодійні організації своїми пожертвами. Я ніколи в житті не бачив такого зближення, спільної мети та вирішення, як за останні кілька тижнів.

Значна частина звичайного життя була призупинена, телебачення і радіо значною мірою зосередилися на трагедії, спорт і багато подій були скасовані, і багато хто з нас на роботі переривали нашу роботу і переглядали події та висвітлення новин через Інтернет.

Повернутися до переліку


(З) У чому головна відмінність того, як Інтернет та інші ЗМІ поводилися з цією інформацією?

Існує багато відмінностей між інформацією, що надається через засоби масової інформації, та Інтернетом. Перші представлені дуже мало джерел (що погіршується національною та міжнародною манією злиття, яка поглинає незалежні групи), у кількості, у форматах та послідовностях, визначених невеликою кількістю людей. Мало місця для зворотного зв’язку, мало можливостей для вивчення посилань на пов’язану інформацію або для повторення та перегляду матеріалів.

На відміну від них, основними обмеженнями Інтернету є його пропускна здатність, обмеження потужності та атака вірусів. Деякі побоювалися, що Інтернет розпадеться в надзвичайній ситуації на зразок цієї країни, але, хоча були деякі значні проблеми, він, як правило, спрацював добре. Наприклад, колишній колега з телеканалу Діснея повідомив, що вони побачили таке величезне збільшення обсягу, що спочатку вони вважали це нападом відмови у наданні послуг, але, зрозумівши, що відбувається, швидко впорядкували їхній вміст, видаливши більшість графічних та стислих файлів більш ніж в 10 разів, щоб забезпечити стабільний потік інформації. Я особисто не відчував жодних істотних уповільнень ні в веб-доступі, ні в електронній пошті.

Інтернет-електронна пошта виявилася дуже ефективною в цій надзвичайній ситуації: один з наших людей повинен був розмовляти в Пентагоні, але зміг повідомити всю нашу групу за допомогою одного електронного листа, що він в безпеці. Інша співпрацівниця використовувала Інтернет для пошуку фотографій Всесвітнього торгового центру, потім створила абстрактну версію веж із поворотом у ній, яку вона потім могла надіслати електронною поштою як додаток до інших, щоб висловити свої почуття.

Велика сила Інтернету полягає в тому, що ти є водієм і можеш їхати куди хочеш, коли хочеш, на відміну від засобів масової інформації, де ти просто пасажир без контролю. Наприклад, ви можете вибрати альтернативні джерела новин через потокові засоби масової інформації, наприклад, потокові ЗМІ Інтернет-трансляцій BBC, які багато хто з нас спостерігали на роботі і які надавали нам іншу перспективу, ніж та, яку надають американські трансляції.

Але, на мою думку, саме Інтернет-групи новин надають найбільшу силу вираження. Вони не лише викладають альтернативні погляди і дозволяють висловити свою думку, але оскаржують свої переконання за допомогою критики (я виявив, що якщо я роблю суттєві помилки, інші люди в групі новин часто швидко виправляють мене). Наприклад, мене давно цікавили космічні технології, але засоби масової інформації та урядові установи у всіх країнах переконували громадськість та більшість вчених, що космічний політ ОБОВ’ЯЗКОВО повинен бути казково дорогим, складним та ризикованим, придатним лише для героїв-космонавтів. Ті з нас, які мають науковий досвід та мають доступ до експертної думки щодо (технічно орієнтованих) новинних груп, знають, що поточні витрати є смішними.

Що стосується нинішньої атаки, то більшість американців сприймають світ через засоби масової інформації та вкрай не знають інших культур, особливо наслідків американської зовнішньої політики, які вони вважають доброякісними та розробленими для сприяння демократії. Це також було моєю точкою зору, поки я не зустрівся з американцями-колегами, які працювали за кордоном в Корпусі Миру як дослідники, які не представляли зовсім іншу картину американської політики, яка мало проявляла інтересу до місцевих народів чи культур, а переважали інтереси бізнесу та забезпечувався доступ до ресурсів.

Але до Інтернету, якби я не налагодив ці контакти, я мав би мало понять, чому Америку широко не люблять. Ці види тепер доступні для всіх, хто має дешевий ПК та доступ до Інтернету. Вони також, схоже, просочуються до основних ЗМІ, коли я бачу все більше дискусій щодо нашої тенденції підтримувати репресивні режими, які підтримують наші економічні інтереси.

Повернутися до переліку 


(З) Як наявність миттєвого спілкування впливає на наше життя?

Французькі енциклопедисти XVIII століття вірили у те, що більшість зла у світі викликана нестачею інформації та що, якщо воно буде вільно доступним, світ стане набагато кращим місцем. Однак після випуску своїх творів у нас все ще відбувалася кривава французька революція, продовження масового рабства, надзвичайно руйнівної сучасної війни, Голокост, надзвичайно нелюдський режим Пол Пота та багато інших жорстокостей. Тож зрозуміло, що лише доступ до інформації недостатній.

Миттєве спілкування незабаром стане більш миттєвим. Раніше наше спілкування було пов’язане з певними місцями, такими як ваш телефон чи телевізор вдома чи на роботі, але з мобільними телефонами та веб-браузерами PDA воно доступне майже в будь-якому місці. Менш ніж за 10 років маємо комп’ютери з повнофункціональними гарнітурами та більшою частиною інфраструктури для їх підтримки забезпечать повний спектр сучасних комунікацій у значно покращеному вигляді: широкоекранний 3D-телевізор, відеомагнітофон, радіо, CD-плеєр, електронна пошта, камера, відеокамера, комп’ютер, плеєр відеоігор, газета, книги, журнали, карти, схеми тощо.

Зокрема, камери будуть скрізь, і вам просто потрібно подивитися на фон, зробити жест або звук, і ваші камери сфотографують і автоматично збережуть її з відбитком часу-GPS-розташування разом з кількома ключовими слова, які ви вимовляєте, щоб зробити їх легко витягнутими. Це стосується і відеокліпів.

Незважаючи на те, що така технологія надасть нам справжні фотографічні спогади та зможе зафіксувати події, які можуть допомогти нам розкрити чи запобігти злочинам, це сильно вплине на нашу конфіденційність та піддасть нас не лише наводненню, можливо, марної, оманливої ​​та неточної інформації, але й до шкідливих комп’ютерних вірусів, які можуть поставити під загрозу нашу самобутність та безпеку.

Хоча багато хто з нас в інформаційній індустрії сподіваються на такі перспективи, більшість людей прагнуть не нової інформації, а підтвердження своїх нинішніх переконань і обмежить їх доступ до джерел, які змушують їх почувати себе добре, а не кидати виклики та інформувати.

Повернутися до переліку 


(З) Як ви думаєте, як зміниться світ після цих подій: ми готові до нового “зближення сил” між демократіями та терористичними угрупованнями, які можуть завдати удару скрізь у будь-який час, або ми збираємося мати третю світову війну?

Я чергую оптимізм та песимізм. З одного боку, я бачу технології, які можуть зменшити руйнівну американську зовнішню політику, яка допомагає сприяти цим атакам: згадані вище комп’ютери, які можуть живитись від тепла та руху вашого тіла і важать менше півкілограма, можуть замінити кількасот фунтів і кілька сотень ват матеріалів і енергії, які споживає більшість сімей, а також сотні чи тисячі фунтів газет, книг і журналів щороку; паливні елементи, які значно зменшують потребу в енергії та матеріалах; і відновлювальні джерела енергії, такі як вітер та сонячна енергія, разом із збереженням, можуть значно зменшити величезне споживання матеріалів в Америці і таким чином зробити непотрібним велике втручання в інші країни.

Однак Інтернет постійно відкриває нові шляхи нападу. Терористи не тільки активно використовували Інтернет для планування та координації своїх атак (ФБР відстежило електронну пошту, яка використовується нападниками, на загальнодоступні сайти, такі як бібліотеки), але Інтернет та все, що він контролює, надзвичайно відкриті для нападу. Щойно сьогодні мені довелося завантажити патчі, щоб відмовитися від вірусу Nimda, який може заразити вас, просто переглянувши веб-сторінку.

Наші експерти з безпеки тут, в Університеті, продемонстрували, що командні та контрольні функції більшої частини нашої інфраструктури, таких як трубопроводи, дамби, водопостачання, електромережі, транспорт та інші, є відкритими для нападу знаючих людей. В даний час вони проводять більшу частину свого часу, захищаючи напади з невідомих та не відстежуваних джерел. Поєднання дешевих ПК, легкий доступ до Інтернету, безпечні сайти, які постійно відкриваються в міру випуску нових продуктів та оновлень, а також відкритість американського суспільства залишила нас дуже вразливими.

Але так само, як паразити в біологічних системах надали найбільший стимул для біологічної еволюції, я сподіваюся, що наші зусилля, щоб перемогти хакерських «паразитів», швидко розвинуться набагато більш надійним Інтернетом, що підвищить нашу безпеку, а також положення про резервні системи, які є під постійним контролем.

RÓŻNICE W JĘZYKU KOLORÓW WYNIKAJĄCE Z RÓŻNIC PŁCIOWYCH

Oryginał dostępny w dniu cs.utexas.edu

LANGUAGE AND SPEECH, 1977, Vol. 20, Part 4. Str. 404 – 409

ELAINE RICH

Carnegie-Mellon University

Niniejszy artykuł opisuje eksperyment zaprojektowany w celu przetestowania hipotezy, że kobiety mają bogatsze słownictwo dotyczące kolorów niż mężczyźni. Rezultaty eksperymentu potwierdzają tą tezę. Rezultaty wskazują również, że co najmniej jedna kategoria społeczna, młodsi mężczyźni mają bogatsze słownictwo kolorów niż starsi. Różnica ta nie występuje w przypadku kobiet. Jednakże, grupa katolickich zakonnic posiadała uboższe słownictwo w tym zakresie, lecz ciągle bogatsze niż mężczyźni. 

WPROWADZENIE 

   Sądzi się powszechnie, że kobiety posiadają większy zasób słownictwa w zakresie kolorów niż mężczyźni. Na przykład, Robin Lakoff (1975) twierdzi, że jest to fakt, i proponuje jego wyjaśnienie poprzez obserwację prawidłowości, iż w naszym społeczeństwie kobiety spędzają więcej czasu na aktywnościach związanych z dobieraniem kolorów niż mężczyźni. Celem naszego studium jest pokazanie czy kobiety rzeczywiście używają szerszej palety określeń kolorów niż mężczyźni poprzez prezentowanie im kolorów i poproszenie o nazywanie poszczególnych próbek, a następnie porównywanie rozmiaru ilościowego używanego w tym celu słownictwa.  

Co najmniej dwa powiązane typy takich obserwacji opisane zostały w literaturze. Pierwszy z nich zajmuje się różnicami pomiędzy kobietami i mężczyznami wykonującymi zadania związane z kolorami, drugi natomiast zajmuje się różnicami pomiędzy językiem używanym przez kobiety i mężczyzn, sugerując, iż jeśli kobiety i mężczyźni różnią się zakresem słownictwa dotyczącego kolorów, nie jest to jedyny obszar, w którym ich języki się różnią.  

Test nazewnictwa kolorów Wordswotha-Wellsa (Wordsworth i Wells, 1911) sprawdza szybkość rozpoznawania podstawowych kolorów. Uczestnikom testu pokazuje się 100 kolorowych skrawków, każdy o powierzchni 1 cm. kw. Każdy ze skrawków jest koloru czerwonego, żółtego, zielonego, niebieskiego lub czarnego. Sprawdzana jest szybkość rozpoznawania kolorów kolejnych skrawków przez uczestników. Wordsworth i Wells stwierdzają, iż w grupie studentów college’ów, kobiety radziły sobie lepiej niż mężczyźni, tj. rozpoznawały kolory szybciej. Ligon (1932) odkrył natomiast, iż wśród dzieci z klas 1-9, dziewczynki radziły sobie w teście Wordswortha-Wellsa lepiej niż chłopcy. Pokazał on również, że, poza dwoma najniższymi klasami, różnica wynikająca z płci była większa niż przypadku testu rozpoznawania kolorów, niż w przypadku testu czytania, ukierunkowanego na ogólnego zasobu słownictwa. Oznacza to, że studium pokazuje, iż co najmniej niektóre z różnic pomiędzy kobietami a mężczyznami zaczynają ujawniać się w bardzo wczesnym wieku 

Istnieje duża ilość dowodów wspierających tezę, iż język kobiet nie jest zawsze taki sam jak język mężczyzn. Literatura antropologiczna roi się od przykładów płciowego zróżnicowania języka tak zwanych ludów prymitywnych. Jespersen (1922) analizuje język Karaibów i Małych Antyli, w którym około jednej dziesiątej słownictwa jest inna dla kobiet i mężczyzn. Różnice występują przede wszystkim w obszarach dotyczących pokrewieństwa, nazw części ciała oraz w słowach wyizolowanych, takich jak przyjaciel, wróg, radość, praca, wojna, dom, ogród, posłanie, trucizna, drzewo, słońce, księżyc, morze i ziemia. W koasati, języku Indian amerykańskich (Haas, 1944), mowa męska i żeńska różni się w zakresie pewnych form paradygmatów werbalnych.  

Od dawna uznaje się, że w języku angielskim mowa kobiet i mężczyzn różni się w odniesieniu do używanych przekleństw i eufemizmów. Istnieją również dowody na inne typy różnic. Barren (1971) wskazuje na różnice pomiędzy mową mężczyzn i kobiet polegające na innej częstości używania przypadków.  

Niniejszy artykuł opisuje eksperyment przeprowadzony w celu określenia tego, czy słownictwo związane z kolorami jest kolejnym obszarem w którym mowa kobiet i mężczyzn różni się.   

PROCEDURA 

Skonstruowany został zestaw 25 kart o wymiarach 3×5 cali, mających w centrum kolorowy kwadrat o wymiarach 2×2 cale. Kwadraty pokolorowane zostały pojedynczymi kredkami z 64-kolorowego zestawu Crayola. Żadnej kredki nie użyto dwa razy.  

Każdemu z uczestników pokazywano pojedynczą kartę i proszono o podanie słowa lub frazy opisującej kolor na karcie. W celu standaryzacji zadania, każdy z uczestników został poproszony o wyobrażenie sobie następującej sytuacji:  

“Kupiłeś koszulę a teraz chciałbyś kupić parę spodni o takim samym kolorze. Idziesz do sklepu, ale nie masz ze sobą koszuli. Chciałbyś powiedzieć do sprzedawcy ‘mam koszulę ———- koloru. Proszę mi pokazać spodnie w takim samym kolorze’”. 

Uczestników poinstruowano również, że powinni opisać kolor w sposób jak najbardziej niezależny, nie odwołując się i nie porównując go do kolorów innych kart, oraz że akceptowane jest nazwanie tak samo kolorów na więcej niż jednej karcie. 

Odpowiedzi uczestników zostały zarejestrowane a następnie ocenione z użyciem schematu oceny zaprojektowanego z zadaniem mierzenia wielkości zasobu słownictwa dotyczącego kolorów. Odpowiedzi zostały pogrupowane w cztery kategorie: 

(1)   Podstawowy—jedno z następujących podstawowych określeń kolorów: czerwony, pomarańczowy, żółty, zielony, niebieski, fioletowy, biały, czarny, brązowy, szary, różowy, beżowy. 

(2)   Uściślony—słowo podstawowe doprecyzowane za pomocą takich przymiotników jak s jasny lub ciemny lb przez inne słowo podstawowe, np. zgniłozielony. Odpowiedzi w tej kategorii są bardziej precyzyjne niż w kategorii podstawowej, ale w rzeczywistości nie stanowią o bardziej rozwiniętym słowniku. 

(3)   Uściślony wyszukany—słowo podstawowe doprecyzowane za pomocą unikalnego słowa, np. błękit pruski lub zieleń myśliwska. 

(4)   Wyszukany—słowa dotyczące kolorów nie pojawiające się w kategorii podstawowej, takie jak fiołkowy, magenta czy musztardowy.  

Wynik każdego uczestnika został obliczony poprzez przypisanie 1 punktu każdej odpowiedzi podstawowej, dwu punktów do uściślonej, trzech dla uściślonej wyszukanej i czterech dla wyszukanej odpowiedzi. Ponieważ kart było 25, możliwy wynik mieścił się w przedziale 25 do 100 punktów.  

Uczestników podzielono na pięć grup, w zależności od wieku, płci i zawodu:  

Grupa I: mężczyźni w wieku 20-35. Studenci ostatnich lat lub wykwalifikowani pracownicy techniczni. 

Grupa II: mężczyźni w wieku 45-60. Wykwalifikowani pracownicy techniczni, wykształceni profesjonaliści. 

Grupa III: kobiety w wieku 20-35. Podzielone na 4 podgrupy:  

A: zawody techniczne— odpowiednik Grupy I.  

B: zawody nietechniczne.  

Grupa IV: kobiety w wieku 45-60. Większość z nich zamężna z mężczyznami w Grupie II.  

Grupa V: Zakonnice katolickie. Większość z nich w wieku powyżej 30 lat.  

Test U Manna-Whitneya (Siegel, 1956) został wykorzystany w celu ustalenia, na podstawie zaobserwowanych wyników, prawdopodobieństwa, iż wyniki w jednej z grup są stochastycznie wyższe niż wyniki w innej grupie.  

Grupy miały liczebność od 7 do 24 uczestników. Liczebność grup była brana pod uwagę przy analizie wyników za pomocą testu U Manna-Whitneya. 

REZULTATY

  Tabela 1 pokazuje medianę wyników testu w każdej z grup. Można na tej podstawie wnioskować, że: 

(1)   Kobiety używają bardziej wyszukanych słów niż mężczyźni.

(2)   Młodsi mężczyźni używają bardziej wyszukanych słów niż starsi.

(3)   Wszystkie kobiety używają podobnego zasobu słów, z wyjątkiem zakonnic, które używają mniejszej ilości wyszukanych słów niż inne kobiety. 

Wyniki testu Manna-Whitneya wskazują, że różnice te są znaczące stochastycznie. Tabela 2 pokazuje poziomy istotności hipotez mówiących o tym, że pewne grupy mają wyższe wyniki testów niż inne. Porównania pewnych grup nie wykazały istotnych różnic: 

(1)   Kobiety w zawodach technicznych vs. kobiety w zawodach nietechnicznych.

(2)   Młode kobiety vs starsze kobiety.

Ponieważ jedyną znaczącą różnicę między grupami kobiet zaobserwowano w porównaniach zakonnic i innych kobiet, grupy III i IV zostały połączone dla celów dalszej dyskusji. 

Tabela 3 pokazuje przeciętną liczbę przypadków, w których członek każdej z grup użył określenia z danej kategorii. Pokazuje ona, iż kobiety używają częściej określeń „uściślonych wyszukanych” i „wyszukanych” niż mężczyźni, i że starsi mężczyźni używają znacznie mniej wyszukanych i „uściślonych wyszukanych” niż młodsi mężczyźni. Pokazuje również, że zakonnice używają mniej wyszukanych określeń niż kobiety świeckie. 

Innym miernikiem wielkości zasobu słownictwa jest ilość razy, w których to samo określenie zostało użyte na opisanie różnych kolorów. Tabela 4 pokazuje średnią ilość razy, gdy kolor został opisany takim samym określeniem jak jeden z poprzednich kolorów. Starsi mężczyźni używają największej ilości powtórzeń, druga w kolejności była grupa młodszych mężczyzn, następnie grupa zakonnic, następne grupa pozostałych kobiet. Jak się przekonujemy, ranking wymyślności określeń i ranking częstości powtórzeń mają ten sam porządek kolejności grup. 

TABELA 1
 GRUPAWYNIK
I(młodsi mężczyźni)56
II(starsi mężczyźni)47
III(młode kobiety)65
    A (techniczne)66
    B (nie-techniczne)64
IV(starsze kobiety)65
V(zakonnice)60
TABELA 2
GRUPYIST.
III + IV > I + II (kobiety > mężczyźni)0.999
I > II (młodzi mężczyźni > starsi mężczyźni)0.969
IV > II (starsze kobiety > starsi mężczyźni)0.984
IlIa > I (młode kobiety – tech. > młodzi mężczyźni tech.)0.997
III + IV > V (pozostałe kobiety > zakonnice)0.973
TABELA 3
 PODSTAWOWEUŚCIŚLONEUŚĆ. WYSZUKANEWYSZUKANE
I + II (wszyscy mężczyźni)6.39.73.75.4
I (młodzi mężczyźni)6.18.93.86.2
II (starsi mężczyźni)6.712.33.62.4
III + IV (świeckie kobiety)4.47.55.67.5
V (zakonnice)4.79.84.26.2
TABELA 4
GRUPYLICZBA POWTÓRZEŃ
I + II (wszyscy mężczyźni)2.68
I (młodzi mężczyźni)2.54
II (starsi mężczyźni)3.14
III + IV (świeckie kobiety)1.09
V (zakonnice)1.38

OMÓWIENIE WYNIKÓW

Od początku eksperymentu podejrzewano, że czynniki inne niż płeć mogą mieć istotny wpływ na bogactwo słownictwa w zakresie kolorów. Z tego powodu grupa uczestników została podzielona również w odniesieniu do wieku i zawodów. Bardzo jednak trudny jest taki dobór uczestników, aby jedyna cechą różnicującą była ich płeć, ponieważ w tej kulturze, jest ona bardzo mocno skorelowana z innymi cechami. Na przykład, Grupy II i IV różnią się płcią, ale również różnią się, nieprzypadkowo, zawodami uczestników, mężczyźni pracują w zawodach technicznych, kobiety wychowują dzieci.  W rzeczy samej, zakłada się (na przykład Lakoff) że tego rodzaju różnice, związane z płcią, są przyczyną różnic w słownictwie dotyczącym kolorów. Kobiety spędzają więcej czasu kupując ubrania i dekorując wnętrza. Niniejsze studium pokazuje jednak, że dla tej samej kategorii zawodów (Grupa I vs Grupa IIIa), kobiety wykazują się szerszym słownictwem w zakresie kolorów.  

Fakt, iż zakonnice osiągnęły niższy wynik niż pozostałe kobiety również sugeruje, iż różnice kulturowe są czynnikiem znaczącym. Wynika nie tylko z niego, że zakonnice spędzają mniej czasu dobierając stroje (zakonnice biorące udział w eksperymencie stale nosiły habity) niż inne kobiety, ale są ludźmi, którzy rozmyślnie zrezygnowali z takich aktywności. Zarówno fakt, iż zakonnice osiągnęły wyższy wynik niż mężczyźni oraz że kobiety osiągnęły wyższy wynik niż mężczyźni, pomimo pracy w tej samej grupie zawodów, świadczy o tym, że różnice pojawiają się już we wczesnym okresie życia, przed wybraniem zajęć wykonywanych w dorosłym życiu.  

Zaskakująca jest różnica pomiędzy młodymi i starszymi mężczyznami. Są na to co najmniej dwa możliwe wyjaśnienia. Jedno z nich mówi, iż starsi mężczyźni mieli kiedyś bogatsze słownictwo w zakresie kolorów, ale po wielu latach w małżeństwie i przekazaniu kwestii wyboru ubrań i dekoracji wnętrz komu innemu, ich zasób słownictwa uległ swoistej atrofii. Inne wytłumaczenie jest takie, że młodsi mężczyźni mają większy zasób słownictwa, ponieważ stereotypy płciowe tracą w społeczeństwie na znaczeniu i mężczyźni są bardziej zainteresowani takimi czynnościami jak dobór ubrań. Dane zebrane w ramach tego eksperymentu nie pozwalają zdecydować która z tych dwu hipotez jest prawdziwa.  

Celem eksperymentu było zmierzenie wielkości aktywnego słownictwa. Dokonanie tego nie jest łatwe w sytuacji eksperymentu, gdy uczestnicy są jednoznacznie poproszeni o nazwanie kolorów. Sytuacja taka była jednak niezbędna w celu uzyskania reakcji każdego z uczestników na widok wielu różnych kolorów. Wybrana metoda, z cała pewnością jest obciążona błędem podawania przez uczestników bardziej wyszukanych określeń niż używane przez nich w codziennych sytuacjach. Jednakże, ponieważ błędem tym obciążone są wypowiedzi uczestników ze wszystkich grup, nie powinien on w sposób znaczący wpływać na porównanie wyników uzyskanych w różnych grupach. 

PODSUMOWANIE    

Dowody zebrane w trakcie eksperymentu potwierdzają hipotezę o bogatszym zasobie słownictwa odnoszącego się do kolorów u kobiet w porównaniu do mężczyzn. Wskazują również, iż, przynajmniej w obrębie jednej klasy społecznej, mężczyźni młodsi mają bogatsze słownictwo niż starsi. 

BIBLIOGRAFIA

BARRON, N. (1971). Sex-typed language: the production of grammatical cases. Acta Sociologica, 14, 24-42.

DUBOIS, P. H. (1939). The sex difference on the color-naming test. Amer. J. Psychol., 52, 380.

HAAS, M. (1944). Men’s and women’s speech in Koasati. Language, 20, 142-9.

JESPERSEN, 0. (1922). Language: Its Nature, Development, and Origin (New York), chap. 13.

LAKOFF, R. (1975). Language and Woman’s Place (New York).

LIGON, E. M. (1932). A genetic study of color naming and word reading. Amer J Psychol  44 103-22.

SIEGEL, S. (1956). Nonparametric Statistics for the Behavioral Sciences (New York).

WOODWORTH, R. S. and WELLS, F. L. (1911). Association tests. Psychological Monographs, 57, 1-80.

Thomas Tallis și Gregorio Allegri

Articolul original este disponibil pe webpages.uidaho.edu

1505-1585           1582-1652   

Muzica Pasiunii

Thomas Tallis
Gregorio Allegri
Thomas Tallis a fost cel mai influent compozitor englez al generației sale, dar și unul din cei mai renumiți compozitori ai Renașterii. Tallis a activat ca organist și în alte roluri profesionale pentru patru monarhi englezi, inclusiv în cadrul Capelei Regale. Împreună cu cel mai faimos student al său William Byrd, el a obținut de la regina Elisabeta I dreptul de monopol asupra publicării muzicii vocale. Tallis a prezidat pe parcursul celei mai dinamice perioade din istoria muzicală a Angliei, timp în care stilul continental al imitării structurale a fost adoptat în mare măsură de către compozitorii englezi ca urmare a Reformei Protestante și a suprimării mănăstirilor. Deși muzica lui Tallis include o varietate mare de stiluri și obiective, partea predominantă a creației sale este reprezentată de muzica corală, atât în stilul mai vechi al motetului latin, cât și în stilul mai nou al imnului englez. Ideile lirice de regulă domină impulsurile sale muzicale, iar polifonia sa este preponderent armonioasă (cu evitarea contrapunctului) sau omofonică. El nu era prea interesat în utilizarea contrapunctului tehnic ca atare, iar aranjamentele sale muzicale sunt caracterizate, prin urmare, de un aer de seninătate (calm) care izvorăște din mijloacele directe folosite pentru dezvoltarea ideilor melodice. Muzica sa corală sacră (latină) este cea mai înalt apreciată realizare a sa; această operă voluminoasă este preponderent în genul muzical motet, cu o mare varietate de texte selectate în mod personal și aranjate silabic în stilul Renașterii continentale, al maeștrilor italieni și al maeștrilor nordului. Imnurile sale engleze la fel au jucat un rol important în dezvoltarea timpurie a acestui gen muzical longeviv. Astăzi, muzica lui Tallis continue să fie extrem de populară. Ea a servit drept motivație pentru compozitori contemporani precum Ralph Vaughan Williams și Peter Maxwell Davies și în același timp, a servit ca stimulent principal pentru mișcarea muzicală timpurie în interpretarea corală engleză.Deși realizările tehnice ale lui Tallis sunt modeste în comparație cu cele ale contemporanilor săi care au activat la distanță nu prea mare în timp, muzica sa posedă un element superb de comunicativ al exprimării umane care încă vorbește direct cu publicul.~ Todd McComb, All Music Guide De departe cea mai celebrată compoziție a lui Allegri este Miserere mei, Deus, un aranjament al Psalmului 51(50) din Biblia Sacra Vulgata. Este scrisă pentru două coruri, unul din cinci voci, iar altul din patru voci și a obținut o popularitate considerabilă. A fost compusă pe timpul domniei Papei Urban VIII (probabil în anii 1630) pentru a fi interpretată în Capela Sixtină în timpul utreniilor din zilele de Miercuri și Vineri ale Săptămânii Mari. Miserere este unul din cele mai frecvent menționate exemple ale muzicii Renașterii târzii, chiar dacă  a fost de fapt scrisă în limitele cronologice ale erei Barocului; în acest context, este reprezentativă pentru muzica Școlii Romane de compozitori, care erau conservativi în ceea ce privește stilul. Este muzica care i-a inspirat astfel de compozitori ca Mendelssohn, Liszt și Mozart.~ Todd McComb, All Music Guide Textul Miserere (traducere în română a versiunii engleze). Ai milă de mine, o Doamne, în virtutea bunătății tale pline de iubire.În virtutea îndurării tale mărinimoase și blânde, șterge păcatele mele.Spală-mă cu desăvârșire de fărădelegile mele și curăță-mă de păcatul meu.Pentru că eu îmi recunosc fărădelegile, iar păcatul îl văd clar în fața mea.Împotriva ta și numai a ta am păcătuit și am făcut acest rău sub privirile tale, astfel încât vei avea deplină dreptate când vei vorbi și mă vei judeca.Iată că am fost zămislit în nelegiuire și în păcat m-a conceput mama mea.Dar Tu vrei ca adevărul să domnească în inima mea: fă astfel ca partea ascunsă a ființei mele să cunoască înțelepciune.Curăță-mă cu isop și voi fi curat, spală-mă și voi fi mai alb ca zăpada.Fă-mă să aud veselie și bucurie, așa ca oasele pe care le-ai zdrobit să se poată bucura.Întoarce-ți privirea de la păcatele mele și șterge toate fărădelegile mele.Dă-mi o inimă curată, o Doamne și un suflet drept.Nu mă lipsi de prezența ta și nici de Duhul Tău Cel Sfânt din mine.Dă-mi din nou bucuria salvării Tale și sprijină-mă cu spiritul Tău cel liber.Și atunci, îi voi învăța calea cea dreaptă pe cei ce încalcă legile Tale, iar păcătoșii se vor întoarce cu fața spre Tine.O Doamne, Dumnezeul salvării mele, izbăvește-mă de vina sângelui vărsat și voi cânta în glas tare dreptatea Ta.O Doamne, deschide-mi buzele și gura mea va vesti lauda pentru Tine.Pentru că nu-ți dorești jertfe, altfel ți le-aș fi adus – nu primești bucurie din ofrande arse.Jertfa care este cu adevărat pe placul Domnului este un suflet zdrobit, o inimă pocăită, pe care, o Doamne, nu o vei disprețui.Întru plăcerea ta milostivă, dăruiește binefacerile tale Sionului și zidește pereții Ierusalimului.Atunci vei fi mulțumit cu jertfe neprihănite, cu ofrande arse și ofrande întregi, atunci se vor jertfi viței pe altarul tău.

Exemple ale muzicii lor:

Tallis: Salvator mundi (Antifon pentru Vinerea Mare, comemorând răstignirea lui Isus pe Golgota; compus în latină; 3:58) din albumul Salve Regina – 2001

Tallis: Credo din Liturghia Pentru Patru Voci (7:09) din albumul Benedict – Muzică Clasică Pentru Reflecții și Meditare – 1999.

Allegri: Miserere (Psalmul 51 – Miercurea Cenușie; 13:51) din albumul Ghidul Unui Novice în Clasică (complet) Allegri – 2007. Puteți audia admirând Capela Sixtină.

Muzică pentru Passiontide* din Duminica lui Sf. Paul (Media Americană Publică, difuzat pe 16 martie 2008)

*ultimele două săptămâni din Postul Mare

 Notă: aceste materiale îl au ca autor pe Todd McComb (All Music Guide) și sunt prezentate aici pentru a fi utilizate de către studenții mei în scopuri restricționate, necomerciale și educaționale.

Nr. 1031: MECANISMUL ANTIKYTHERA

Articolul original este disponibil pe uh.edu

de John H. Lienhard

Click aici pentru înregistrarea audio a Episodului 1031.

Astăzi, vorbim despre un calculator de 2000 de ani vechime de pe fundul oceanului. Colegiul de Inginerie al Universității din Houston prezintă acest ciclu de publicații despre dispozitivele care stau la baza funcționării civilizației noastre și oamenii a căror ingeniozitate a dus la crearea lor.

Chiar înainte de Paști în 1900, șase culegători de bureți marini din Grecia și echipa lor au deviat de la itinerarul lor prestabilit în Marea Mediterană spre regiunea dintre insulele Kythera și Creta. Ei au aruncat ancora lângă insula minusculă Antikythera, chiar la sud-est de Kythera.

Ulterior, au decis să se scufunde în acele ape nefamiliare ca să vadă dacă pot găsi bureți. Ceea ce au găsit în realitate a fost epava puternic descompusă a unei nave comerciale care s-ar fi scufundat în jurul anilor 80 î.e.n. – chiar înainte de Cleopatra, chiar înainte de Imperiul Roman. 

Aceasta a fost prima epavă antică descoperită vreodată. Așa că guvernul elen i-a trimis ulterior pe acești scufundători înapoi la bordul unei nave militare. Ei s-au scufundat la adâncimea de 140 picioare (circa 43 metri) în zona naufragiului. Aceasta era înaintea aparatelor autonome de respirat sub apă  (SCUBA) și înaintea rezervoarelor de aer comprimat! Ei au continuat scufundările pe parcursul unui an, ridicând la suprafață statui, amfore și alte obiecte de comerț. Către momentul când s-au isprăvit, unul din scufundători a murit, iar alții doi au devenit infirmi.

Doar după ce articolele din presă despre această descoperire și-au pierdut actualitatea, atenția cercetătorilor a fost atrasă de un obiect anume – un set foarte corodat de roți dințate din alamă fixate într-o cutie de lemn. Dar în 1900, noi nu știam cum să conservăm obiectele antice din lemn extrase din apa mării. Prin urmare, cutia de lemn s-a destrămat în timp scurt.

A fost concluzionat că dispozitivul era probabil un fel de astrolab pentru navigație, iar fragmentele au fost duse în muzeu. În 1973, Derek de Solla Price, un istoric din Yale, a publicat în sfârșit un studiu monumental de 70 de pagini dedicat acestui obiect. Când a făcut-o, întreaga noastră viziune asupra tehnologiilor mediteraneene antice a trebuit revizuită.

Din ceea ce putem descifra din inscripțiile de pe roțile dințate, ne dăm seama că e vorba de un mic planetariu, conceput pentru a calcula și a ilustra poziția soarelui și a lunii. Angrenajul său complex de roți dințate reprezintă, de fapt, un computer analog sofisticat.

Pentru a ajunge la această concluzie, de Solla Price a folosit instrumente din repertoriul metalurgistului, radiologului, și inginerului cinematic. Angrenajul diferențial de roți dințate din acest calculator antic îmi amintește de sistemul de transmisie al clasicului Model T Ford.

Dinții roților sunt triunghiulari. Acesta nu este un design prea bun pentru o roată dințată. Istoricii știu că roțile dințate au fost inventate pentru prima oară în Africa de Nord elenistică cu doar 200 de ani mai înainte. Dar ei au presupus o perioadă îndelungată că cunoștințele grecilor despre roțile dințate erau predominant teoretice. Ei bine, nu a fost deloc așa! Am fost iarăși prostiți pentru că atât de puține artefacte originale supraviețuiesc. Roțile dințate din alamă au căzut demult pradă coroziunii sau au fost topite pentru alte scopuri.

Dar angrenajele eroice ale uzinelor ilustrate de către arta WPA (Works Progress Administration) și care apar în filmul lui Charlie Chaplin Timpuri Moderne (Modern Times) nu erau totuși atât de moderne precum păreau cândva. Chiar și minunea cea mare de la sfârșitul secolului 20, computerul însuși, pare a fi doar o întruchipare nouă a unei descoperiri mult mai vechi.

Sunt John Lienhard de la Universitatea din Houston, unde suntem interesați de modul în care funcționează mințile inventive.

(Temă muzicală)


de Solla Price, D., Gears from the Greeks: The Antikythera Mechanism — a Calendar Computer from ca. 80 BC (în traducere: Roți dințate de la greci: Mecanismul Antikythera – un computer calendaristic din jurul anilor 80 î.e.n.). Transactions of the American Philosophical Society, Vol. 64, Pt. 7, 1974, pp. 1-70.

Sunt recunoscător lui Fred Stahl, Wellington Systems, Norwalk, Connecticut, pentru sugerarea unui episod Antikythera și a articolului corespunzător aparținând lui de Solla Price. Aduc mulțumiri și lui Eli Slawson de la Observatoarele Instituției Carnegie din Washington pentru sugerarea următoarelor trei pagini web dedicate dispozitivului Antikythera:

http://www.grand-illusions.com/antikyth.htm

http://www.ams.org/featurecolumn/archive/kyth1.html

http://www.nordex.com/htmlpages/amazing.html

Сплайны натяжения

Оригинал: http://www.cse.unt.edu/~renka/tspack/tspack.html

TSPACK: Пакет натяжных сплайнов

TSPACK представляет собой набор функций MATLAB, которые содержат пакет подгонки кривой, основанный на экспоненциальных сплайнах натяжения. Сплайн натяжения – это обобщение кубического сплайна, в котором с каждым интервалом связан коэффициент натяжения. С нулевым натяжением функция подгонки (или каждый компонент параметрической кривой) является полиномом степени-3 на интервале, и по мере увеличения коэффициента натяжения функция приближается к линейному интерполятору его конечных значений. Таким образом, натяжение может быть использовано для исключения посторонних точек перегиба и, в более общем случае, для сохранения свойств формы, таких как монотонность и выпуклость, набора точек данных, и без ущерба гладкости, как в случае линейной интерполяции.

Пакет обеспечивает как фитинг данных с функциями, так и проектирование кривых с параметрическими плоскими кривыми и кривыми пространства. Кривые могут или не могут быть ограничены для прохождения через точки данных (контрольные точки), и функции могут иметь одну или две непрерывные производные. Коэффициенты натяжения могут быть выбраны пользователем или выбраны автоматически для удовлетворения ограничений формы или заданных пользователем границ.

Технические ссылки

Бумага сплайна напряжения

Организация кода

TSPACKGUI: Графический интерфейс пользователя TSPACK

Графический пользовательский интерфейс позволяет интерактивному пользователю создавать, изменять и отображать кривые, созданные с помощью TSPACK. Управляющие точки можно вставлять, перемещать и удалять, производные можно изменять, перетаскивая стрелки, а коэффициенты натяжения можно изменять с помощью ползунка. Включено руководство пользователя в виде текстового файла справки, но программа должна легко использоваться без чтения этого файла.

Системные требования и установка

Для программы требуется MATLAB версии 7 (R2006) или более поздней. Он устанавливается простым копированием файла исходного кода и текстового файла справки в подпапку, включенную в путь поиска MATLAB.

Загрузить исходный код и текст справки

tspackgui.m

tspgui_doc.html

Теория вычислимости и сложности

Оригинал статьи: http://cs-www.bu.edu/faculty/homer/complexitybook-vol2-webpg.html

Второе издание

Стивен Гомер и Алан Л. Сельман

Springer Verlag Нью-Йорк, 2011

ISBN 978-1461406815

Это пересмотренное и расширенное издание теории вычислимости и сложности содержит основные материалы, которые являются основными знаниями в теории вычислений. Книга содержит предварительную главу, описывающую ключевые математические понятия и обозначения, и последующие главы, переходящие от качественных аспектов классической теории вычислимости к количественным аспектам теории сложности. Отдельные главы, посвященные неразрешимости, NP-полноте и относительной вычислимости, сводятся к первому изданию, в котором рассматриваются ограничения вычислимости и различия между выполнимым и неразрешимым.

Существенно новый контент во втором издании включает в себя:

* глава о неоднородности, изучающая логические схемы, классы рекомендаций и важный результата Карпа-Липтона

* определения и свойства фундаментальных вероятностных классов сложности

* изучение переменных машин Тьюринга и классов однородных цепей

* введение в подсчет классов, включая результаты Valiant и Vazirani и Toda

* тщательная обработка доказательства того, что IP идентичен PSPACE

Темы и особенности:

* Краткие, сфокусированные материалы охватывают наиболее фундаментальные понятия и результаты в области современной теории сложности, включая теорию NP-полноты, NP-твердости, полиномиальной иерархии и полных задач для других классов сложности.

* Содержит информацию, которая в противном случае существует только в исследовательской литературе, и представляет ее в унифицированном, упрощенном виде; например, о дополнениях классов сложности, задачах поиска и промежуточных задачах в NP, неравномерной и параллельной теории сложности, вероятностных классах сложности, классах подсчета и интерактивных системах доказательства.

* Обеспечивает ключевую математическую справочную информацию, включая разделы по логике и теории чисел и алгебре

* Поддерживается многочисленными упражнениями и дополнительными задачами для подкрепления и самостоятельных занятий

Обладая доступностью и хорошо продуманной организацией, этот текст/справка является отличным ресурсом и руководством для тех, кто хочет получить прочную основу в теории вычислений. Начинающие выпускники, старшие магистранты и специалисты, занимающиеся теоретической информатикой, теорией сложности и вычислением, найдут книгу важным и практическим инструментом обучения.

Оглавление

  1. ПРЕДВАРИТЕЛЬНОЕ
    • Слова и языки
    • Представление K-adic
    • Частичные функции
    • Диаграммы
    • Логика 
    • Количество элементов
    • Элементарная алгебра
  2. ВВЕДЕНИЕ В ВЫЧИСЛИТЕЛЬНОСТЬ
    • Машины Тьюринга
    • Концепции машины Тьюринга
    • Вариации машин Тьюринга
    • Церковный тезис
    • RAM
  3. НЕРАЗРЕШИМОСТЬ
    • Решение задач
    • Неразрешимые задачи
    • Соединение функций
    • Вычислимо счетные наборы
    • Постановка задачи, редукции и полных наборов
    • Smn теорема
    • Теорема о рекурсии
    • Теорема Райса
    • Сокращения Тьюринга и машины Тьюринга 
    • Теорема о рекурсии, продолжение
    • Ссылки
    • Дополнительные домашние задания
  4. ВВЕДЕНИЕ В ТЕОРИЮ СЛОЖНОСТИ
    • Классы сложности и показатели сложности
    • Предпосылки
  5. ОСНОВНЫЕ РЕЗУЛЬТАТЫ ТЕОРИИ СЛОЖНОСТИ
    • Линейное сжатие и ускорение
    • Конструктивные функции
    • Сокращение ленты
    • Соотношения включения
      • Соотношения между стандартными классами
    • Результаты разделения
    • Методы перевода и отступы
    • Соотношения между стандартными классами – продолжение
      • Дополнения классов сложности: теорема Иммермана-Селепсени
    • Дополнительные домашние задания
  6. НЕДЕТЕРМИНИЗМ И NP-Полнота
    • Характеризуя NP
    • Класс P
    • Перечисления
    • NP-полнота
    • Теорема Кука-Левина
    • Больше NP-полных задач
    • Дополнительные домашние задания
  7. ОТНОСИТЕЛЬНАЯ ВЫЧИСЛИМОСТЬ
    • NP-Твердость
    • Проблемы поиска
    • Структура NP
      • Составное число и изоморфизм графика
      • Отражение
    • Многочленная иерархия 
    • Полные задачи для других классов сложности
    • Дополнительные домашние задания
  8. НЕОДНОРОДНАЯ СЛОЖНОСТЬ
    • Полиномиальный размер семейства цепей
      • Классы совета
    • Низкие и Высокие Иерархии
  9. ПАРАЛЛЕЛЬНОСТЬ
    • Чередующиеся машины Тьюринга
    • Однородные семейства цепей
    • Высоко проблемы Parallelizable 
    • Условия однородности
    • Чередующиеся машины Тьюринга
  10. КЛАССЫ ВЕРОЯТНОЙ СЛОЖНОСТИ
    • Класс РР
    • Класс RP
      • Класс ZPP
    • Класс BPP
    • Случайно выбранные хэш-функции
      • Операторы
    • Проблема изоморфизма графиков
    • Дополнительные домашние задания
  11. ВВЕДЕНИЕ В СЧЕТНЫЕ КЛАССЫ
    • Уникальная удовлетворенность
    • Теорема Тоды
      • Результаты по BPP и Паритету P
    • Дополнительные домашние задания
  12. ИНТЕРАКТИВНЫЕ ДОКАЗАТЕЛЬНЫЕ СИСТЕМЫ
    • Формальная модель
    • Проблема неизоморфизма графов
    • Артур-Мерлин Гэймс
    • IP включен в PSPACE
    • PSPACE включен в IP
    • Дополнительные домашние задания

Важные ссылки:

Змінні: що воно таке і чому їх дотримуються?

Оригінал: https://www.aavso.org/variables-what-are-they-why-observe-them

Що таке змінні зірки?

https://www.aavso.org/sites/default/files/images/Ugem-2.jpg

Змінні зірки – це зірки, які змінюють яскравість. Зміни яскравості цих зірок можуть становити від тисячної величини аж до двадцяти величин за періоди частки секунди до років, залежно від типу змінної зірки. Відомо і зареєстровано понад 150 000 змінних зірок, і ще багато тисяч підозрюються у змінних.

Існує ряд причин, через які змінні зірки змінюють свою яскравість. Пульсуючі змінні, наприклад, набухають і скорочуються через внутрішні сили. Затемнення подвійних тьмянітиме, коли вони затьмарені слабким супутником, а потім ставатиме яскравіше, коли блимаюча зірка зійде зі шляху. Деякі змінні зірки є насправді надзвичайно близькими парами зірок, обмінюючись масою, оскільки одна зірка забирає атмосферу від іншої.

Різні причини зміни світла змінних зірок дають поштовх для класифікації зірок на різні категорії. Змінні зірки класифікуються як внутрішні, де мінливість викликається фізичними змінами, такими як пульсація чи виверження в зорі чи зоряній системі, або зовнішня, або мінлива, де мінливість обумовлена затемненням однієї зірки іншою, проходженням позасонячної планети, або за наслідками обертання зір.

Чому слід спостерігати за змінними зірками?

Наука про астрономію зі змінними зірками вчить нас про одну важливу частину Всесвіту – зорі. Зірки – це основні двигуни космічної еволюції, особливо у створенні елементів, важчих за водень та гелій, які складають нас та світ, у якому ми живемо. Крім того, зірки та їх системи планет – єдині ймовірні місця, у яких ми знайдемо життя у Всесвіті; вивчаючи зірки (включаючи власне Сонце), ми також дізнаємось про можливе місце перебування на все життя. Дослідження змінних зірок важливе, оскільки воно надає інформацію про зоряні властивості, такі як маса, радіус, світність, температура, внутрішня та зовнішня будова, склад та еволюція. Частину цієї інформації було б важко або неможливо отримати іншим способом. У багатьох випадках саме характер змінності надає підказки до відповідей. Потім ця інформація може бути використана для розуміння інших зірок.

Змінні зірки необхідно систематично спостерігати протягом десятиліть, щоб визначити їх давню поведінку. Професійні астрономи не мають ні доступного часу, ні необмеженого доступу до телескопа, необхідного для збору даних про зміни яскравості тисяч змінних зірок. Таким чином, астрономи-любителі, які використовують візуальні, фотографічні, фотоелектричні та CCD-методи, роблять реальний і дуже корисний внесок у науку, спостерігаючи змінні зірки та подаючи свої спостереження до Міжнародної бази даних AAVSO. Ці важливі дані необхідні для аналізу поведінки зірок, що змінюються, для планування супутникових спостережень певних зірок, співвіднесення даних із супутникових та наземних спостережень, а також для можливості комп’ютерних теоретичних моделей змінних зірок.

Змінні зірки відіграють вирішальну роль у нашому розумінні Всесвіту. Змінні Цефеїда відіграли головну роль у визначенні відстаней до далеких галактик та визначенні віку Всесвіту. Змінні Міри дають нам уявити про майбутню еволюцію нашої власної зірки, Сонця. Диски прискорення в катаклізматичних змінних допомагають нам зрозуміти поведінку дисків більшого масштабу, як активність всередині активних галактик із надмасивними чорними дірами. Супернові привели нас до дивовижного усвідомлення того, що розширення Всесвіту прискорюється. Навіть пошук позаземного життя освітлений змінними зірками. Транзитні позасонячні планети дають підказки процесам планетарного утворення, і саме життя, як ми знаємо, складається з сердець зірок, які вибухають на останніх етапах своєї еволюції.

Джон Адамс

Оригінал: https://gardenofpraise.com/ibdadams.htm

Другий президент США
Народився в 1735 році – Помер 4 липня 1826 року

https://gardenofpraise.com/mobile/scroll-small.gif
C:\Users\саша\Documents\Квитанції\червень 2020\johnadams.jpg

Джон Адамс народився в штаті Массачусетс, у сім’ї фермера. Він любив землеробство та полювання під час дорослішання.

Батько вчив його читати, коли він був зовсім маленьким, потім він навчався в школі і вступив до Гарварду на стипендію, коли йому було п’ятнадцять років, а закінчив, коли йому було двадцять. У той час Гарвард складався з чотирьох будівель та дванадцяти факультетів. Під час навчання в коледжі він почав вести щоденник. Він був дуже малим, приблизно з розміром вашої долоні. Його почерк був настільки крихітним, що вам потрібна буде лупа, щоб прочитати слова. 

Після закінчення школи він став вчителем. Іноді він вибирав яскравого учня для викладання предмету, і він сидів і читав чи писав. Незабаром він втомився викладати і вирішив почати вчитися, щоб стати юристом. 

Коли йому було двадцять вісім, він одружився з Ебігейл Сміт, яка була його троюрідною сестрою. Їй було дев’ятнадцять років. У них був довгий і успішний шлюб. У них було четверо дітей. Один з їхніх синів, Джон Квінсі Адамс, згодом став президентом. Ебігейл була першою першою леді, яка жила в Білому домі. 

C:\Users\саша\Documents\Квитанції\червень 2020\aadams-205x300.jpg

Ебігейл Адамс

Джон страждав від поганого здоров’я і одного разу переїхав з Бостона назад до Брейнтрі (Квінсі), штат Массачусетс, свою Батьківщину. Потім він почав їздити на роботу*, а решту часу провів у країні з родиною. Який це був маршрут! Подумайте, як важко було б проїхати 400 кілометрів верхи в середині зими. Ебігейл залишилася вдома, щоб піклуватися про речі. Пара розлучалася загалом близько десяти років, поки він служив своїй країні. 

Свого часу, коли він був адвокатом, він захищав британських солдатів, які були засуджені судом після, так званої Бостонської різанини. Деякі громадяни були вбиті, коли солдати стріляли в натовп. Жоден інший адвокат не захищав би їх, але Джон вважав, що вони повинні мати захисника. Він ризикував кар’єрою зробити це, але це, здається, не зашкодило його репутації.*

Джон Адамс багато зробив. Він служив на континентальному конгресі. Він призначив* Джорджа Вашингтона на посаду головнокомандувача армії. Він також обрав Томаса Джефферсона для написання Декларації незалежності. Показово, що він також отримав Конгрес для голосування за Декларацію. Він був дуже впливовим* в перші дні Америки. 

Джон Адамс був сміливою людиною. Коли його попросили поїхати до Франції, щоб заручитися підтримкою Революції, він прийняв виклик. Він та його 10-річний син Джон Квінсі в лютий час зими вирували океаном на кораблі “Бостон”. Під час плавання вони зіткнулися з ураганом, кораблем противника, який вступив у битву, і періодом спокійних вод, де корабель не міг рухатися. Нарешті вони це зробили, а батько і син пробули у Франції близько року. 

Джон Адамс обіймав посаду віце-президента Джорджа Вашингтона. За цей час він отримав від голландського* уряду великі суми грошей, щоб фінансувати революцію. Він хотів, щоб його пам’ятали за цей вчинок більше за інші його досягнення. 

Він обіймав один термін як президент, потім повернувся додому в Квінсі і пробув там двадцять п’ять років до своєї смерті. За цей час померли дружина та дочка. 

Джон Адамс сам вчив французьку мову в часи, коли він плавав через Атлантику. 

Джон Адамс і Томас Джефферсон стали суперниками, а його друг став його ворогом. Джон зробив перший крок до примирення,* і вони знову стали друзями. Вони писали листи один одному до їх смерті, що з цікавістю сталося в той же день, 4 липня 1826 р. Джону Адамсу було дев’яносто один рік. 


Ця біографія Патті Стівенса, викладача на пенсії, була написана в 2007 році.


Зробіть онлайн-тест


Часті запитання:

 “Хто написав цю біографію і коли вона була написана?”

Подивіться цю довідкову таблицю цитат.

Діяльність

Інтернет-діяльністьДрукована діяльність
Зробіть онлайн-тест для цієї біографіїТест для друку для цієї біографії
Онлайн головоломкиДрук навчального листа
Інтернет-кросвордРоздрукувати кросворд
Інтернет-пошук слівРоздрукувати пошук слів
Інтернет Word ScrambleДрукувати Word Scramble
Онлайн розмальовкиРозмальовки друку
Онлайн-небезпекаДрукувати алфавітом
Інтернет Хто я?Роздрукувати відповідність слова
Відгадай словоДрук робочого листа

Інші види діяльності


Перегляньте слайд-шоу про Джона Адамса,  

Грати в онлайн гру на слайд-шоу Біографія

Словник


Зі словника студента Word Centralвід Merriam – Webster

(Примітка вимови: звук swa показано ə)

Вимова: kə-‘myoot

Функція: дієслово

регулярно рухатись туди-сюди

Репутація

Вимова: rep-yə-‘tA-shən

Функція: загальна якість і характер іменника, як бачать або судять люди в цілому

Висунути

Вимова: ‘nahm-ə-‘nAt

Функція: дієслово вибрати кандидатом на вибори, призначення чи честь;

запропонувати на посаду

Впливовий

Вимова: in-floo-‘en-chəl

Функція: прикметник, що має вплив

Голландська

Вимова: ‘dəch 

Функція: прикметник, що стосується Нідерландів, її мешканців чи їхньої мови

Примиритись

Вимова: ‘rek-ən-sIl

Функція: дієслово

зробити знову дружнім

Дослідницькі посилання


Людині потрібно знати

Лекція Девід Маккалоу у коледжі Хіллсдейл травень 2006


Джон Адамс

Ducksters.com

Джон Адамс

з Whitehouse.gov

Джон Адамс

факти з американської President.org


POTUS Джон Адамс


Інформація про Джон Адамс

(Подивіться у верхньому кутку зліва) на веб-сторінці – Гуманітарних наук


Adams Family Papers

автобіографія, щоденник, листи і т.д.

президент Джон Адамс

з Вікіпедії


Джон Адамс План уроку

Урок Snips.com (Ви повинні зареєструватися , щоб отримати доступ до уроків.)

 
Біографія Джона Адамса


Твори Джона Адамса

онлайн бронювання


листи місіс Адамс

онлайн-книга листів, написана дружиною Джона Адамса


Перший англійський відеоролик про поселення

(натисніть на теми “Інтерактивні медіафайли”, будьте впевнені, що звук увімкнено)

Доповіді Джона Адамса

з Єльської юридичної школи


Джон Адамс

факти та посилання від Answers.com

Відео

Книги


Пошук:         

Натисніть «Перейти», щоб шукати книги про Джона Адамса.

Бібліотека

БІБЛІОТЕКА


ОНЛАЙН-КНИГИ ТА ПЕРЕДПЛАТА КНИГ

Замовте наступні книги з Amazon. 

Як намалювати життя та часи Джона Адамса Райана П. Рендольфа (вибрані сторінки) замовити тут


Джон Адамс, другий президент Америки, Карол Марш (вибрані сторінки) замовити тут


Джон Адамс виступає за свободу (готовий читати 3 рівень) Дебора Хопкінсон , Крейг Орбек (вибрані сторінки) замовити тут


Джон Адамс: Фотоілюстрована біографія Мурієла Л. Дюбуа (вибрані сторінки) замовити тут


Джон Адамс: Патріот, дипломат та державний діяч Міріам Гросс (вибрані сторінки) замовити тут


Революційний Джон Адамс Шеріл Харнесс (вибрані сторінки) замовити тут Абігейл Адамс: Дівчина колоніальних днів Жан Браун Вагонер (вибрані сторінки) замовити тут

Джон Адамс від Девіда Маккаллоу (вибрані сторінки)

Джон Адамс, засновник історії біос Джейн Саткліфф (вибрані сторінки)

 
Джон Адамс Наш другий президент Снід Б. Коллард (вибрані сторінки)

 
Джон Адамс, президент Лідери Керол Х. Берман (вибрані сторінки)

 
Джон Адамс, “Молодий революціонер” Ян Адкінс, Меріл Хендерсон (вибрані сторінки)

 
Профілі президентів, Джон Адамс – Ендрю Сантелла (вибрані сторінки)

 
Джон Адамс, 2-й президент США Хайді Доктор Елстон (вибрані сторінки)

 
Джон Адамс, президенти та їхні часи Віль Мара (вибрані сторінки)

Кредити та рішення


Рішення Word Scramble


* Рішення Word Match Photo


зображення надано Wikimedia Commons.

 
Абігейл Адамс зображення надано у Flickr.

 
Головоломки на цих сторінках люб’язно надані Піснями слави та Броньованим пінгвіном

Сила та надія

Оригінал статті: https://www.crmvet.org/comm/18boyte2.htm

Симпозіум Сабо про пробудження демократії через громадські роботи Аугсбурзький університет, 12 листопада 2018 року

Афіша цього симпозіуму пропонує нам “дослідити потенціал ненасильницької громадянської філософії співтворчості для перетворення культури поділу та панування”. Це моя тема, додавати “політику” до “влади” та до “надії”. Я починаю з вирішального уроку руху за громадянські права 1950-х та 1960-х років, значною мірою забутого сьогодні: Філософія ненасильства – це різного роду влада та політика. У книзі «Пробудження демократії» також показано, як ненасильницька влада та політика можуть поширюватися громадські роботи.

У русі я дізнався, що ненасильство – це не “говорить правди владі”. Це було перетворення влади з іншим видом політики. Це потрібно як ніколи.

Тоді і зараз

Моїм досвідом був ненасильницький рух за громадянські права 1960-х. Люди часто запитують, у чому його актуальність зараз? Насправді паралелі є потужними.

Південь мого дитинства був сповнений страху, фаталізму та люті. Мої вчителі та друзі з білої громади боялися відкрито говорити про сегрегацію. Мої батьки були серед небагатьох європейців в Атланті, які були відвертими критиками Джима Кроу. Ніхто з їхніх друзів не вірив, що сегрегація закінчиться в їхньому житті. Рівень гнівної риторики в ті роки був навіть більшим, ніж риторика сьогодні.

У 1959 році ім’я мого батька, Гаррі Джорджа Бойта, було в газеті «Атланта». Він допоміг організувати групу, присвячену тому, щоб державні школи були відкритими. Політики заявляли про намір закрити школи, а не дозволяти десегрегацію та демонізацію будь-кого, хто заперечив. У нас було 150 зловживаних телефонних дзвінків за тиждень. Багато хто погрожував нас вбити. Моя молодша сестра Енн була під впливом знущань протягом шкільних років із-за участі моїх батьків. Мій батько був роздягнутий голий і майже кастрований у 1962 році американською нацистською партією у Вірджинії, коли він працював над десегрегацією в школі. Насильство врятувало нашу сім’ю.

Сьогодні існує багато паралелей. Люди іноді бояться вечері в День Подяки з членами сім’ї різного політичного переконання. За даними руху “Кращі ангели”, 90% республіканців мають дуже несприятливий погляд на демократів, а 89% – демократів відповідають взаємністю. Понад 40% не хочуть, щоб їхня дитина вийшла заміж за людину з іншої політичної партії.

Ще одна паралель вражає. У 1960-х роках на Півдні починається друга громадянська війна через десегрегацію. Сьогодні соціальна тканина знову колюча. Люди менше довіряють один одному. Коло дружби звузилося. Такі місця, як місцевий аптечний магазин батька Губерта Хамфрі в маленькому містечку Доланд, Південна Дакота, де люди різних поглядів навчилися працювати через різні погляди, закрилися. На їх місці розташовані магазини мережі та інтернет-спільноти однодумців. Інтернет-знущання зростає.

Роберт Путнам описав занепад соціального капіталу у своїй книзі 2000 року «Один тільки булінг». Друв Хуллар, лікар штату Массачусетс, повідомляє, що з тих пір кількість дорослих, які повідомляють про самотність, зросла. Молоді люди, які не досягли 35 років, найбільш плідні користувачі соціальних медіа – це ті, хто почуває себе самотнім. Що можна зробити?

Джерела ненасильства

У русі за громадянські права я дізнався, що ненасильство може перетворити лють і панування на продуктивні суспільні відносини. Ненасильство в русі не було просто громадською непокорою, а також не пацифізмом. Саме філософія дії культивувала духовні, моральні та психологічні дисципліни, щоб не демонізувати опонентів. Мене цього навчили такі люди, як Дороті Коттон, директор Програми освіти громадянства Південної християнської конференції лідерства, організації Мартіна Лютера Кінга; Олівер Гарві, двірник з університету герцога, який приводив покоївок та двірників у спілку; та Байард Рустін, організатор березня 1963 року у Вашингтоні.

Я підкреслюю політичний характер ненасильства. Мої викладачі піднесли глибокий урок політики, який значною мірою зник: найефективніший спосіб зробити зміни – це зрозуміти супротивників, а не принижувати чи перемагати їх. Це друге місце в списку принципів ненасильства Кінга. Рух ілюстрував цю політичну точку знову і знову. Дороті Коттон запросила групу розлючених бідних з Аппалахії – яка, можливо, включала членів KKK – в Дорчестерському центрі в Джорджії, де люди навчилися створювати організації шкіл у своїх громадах. Бідні сильно змінились. Олівер Гарві склав організаційну кампанію у герцога як спосіб просунути навчальну місію герцога. Він сказав, що покоївки та двірники набагато краще внесуть участь у освітню місію, якби їм було приділено увагу та покращили заробітну плату та умови праці. Він регулярно казав мені заспокоїти викладачів та студентів, які гнівно протестували. Байард Рустін ініціював марш у Вашингтоні як спосіб “перемогти середину” для підтримки руху. Його стратегія є важливою для розуміння картини Мартіна Лютера Кінга “У мене є мрія”.

Політика розуміння своїх опонентів оживила те, що історик Чарльз Пейн називає “політикою розвитку” у своїй книзі “Я отримав світло свободи”. Таку політику вчили в організаціях шкіл на півдні. Як описує Пейн, у такій політиці “найважливішим є розвиток ефективності у тих, хто найбільше впливає на проблему”. Така політика докорінно контрастує з типовою політикою сьогодні, яка демонізує політику з іншого боку. Ненасильницька політика такого роду також впливає на себе. Як заявив Мартін Лютер Кінг, “Ненасильницький підхід перш за все щось робить для серця та душі тих, хто є її прихильниками. Це дає їм самоповагу. Це потребує ресурсів сили та мужності, яких вони не знали”.

Така ненасильницька політика перетворює жертви на розширення прав та можливостей. Як писала Дороті Коттон, “Люди, котрі жили поколіннями з почуттям безсилля, зі свідомістю гніву та віктимізації, тепер точно знають, що якщо все зміниться, вони самі повинні їх змінити”.

Виявлення важливості громадської роботи

Коли Харлан Клівленд, декан Інституту Хамфрі в університеті Міннесоти, попросив мене створити проект демократії в 1987 році, ми привезли Дороті Коттон, щоб викладати філософію ненасильницьких змін шляхом розширення можливостей. Вона також викладала пісню: “Ми – ті, кого чекали”, фразу з південноафриканського руху проти апартеїду, пізніше використану в кампанії Обами 2008 року.

Ми назвали ненасильницьку політику руху політикою громадянина. Це збагатилося навичками, отриманими з організації громади, як, наприклад, складання карти влади, реляційні зустрічі для розуміння чужих мотивацій та колективного оцінювання. Наша місія полягала в тому, щоб поширити громадянську політику всюди.

Ми відчули велику перешкоду, коли почали співпрацювати з такими установами, як Коледж Святої Катерини, школи, будинок престарілих Августана та Кооперативна служба розширення, які хотіли поглибити свої громадянські цілі: Ненасильницька громадянська політика вимагає “вільних просторів”, де люди мають здатність до самоорганізації та розвитку громадянської мускулатури. У сучасній культурі, орієнтованій на ефективність, де прагнення досягти вузького кінця якомога швидше та ефективніше – навчання випробуванню, перемога на виборах, вилікування хворих, отримання прибутку – великі, багатовимірні суспільні цілі маргіналізуються . З часом, працюючи з партнерами через університет Хамфрі та пізніше Аугсбурзький університет, ми виявили, що ненасильницька громадянська політика вимагає «зробити роботу більш публічною».

Це означало повернути увагу руху за громадянські права на підвищення кваліфікації. Основою кар’єри Кінга були домашні працівники, які ходили на роботу, а не їздили на сегрегаційних автобусах у Монтгомері в 1956 році, а сміттєві робітники страйкували в Мемфісі в 1968 році зі знаками “Я – людина”. Кінг красномовно озвучив цей наголос: “Якщо людину покличуть бути прибиральником вулиці, він повинен навіть підмітати, як Мікеланджело”, – сказав він у школі Клівленда середніх шкіл у 1967 році. “Вся праця, яка піднімає людство, має гідність і значення”. Я почав використовувати розповідь про двох каменярів, яких запитали, що вони роблять. Один сказав що збудував стіну. Інший сказав, що збудував собор.

Перша динаміка громадської роботи – це відштовхуватися від величезних сил у культурі ефективності, яка замовчує обговорення цілей роботи, чи то в уряді, чи в навчанні, чи в бізнесі, чи в галузі охорони здоров’я, чи в спорті, чи в чомусь іншому. Громадська робота підтверджує важливість постійного роздуму над питанням “чому?” і “так що?” Ось три інші принципи громадської роботи:

Політичні навички роботи через відмінності : Перше – це вивчення навичок роботи через навіть великі відмінності ненасильницьким способом. З самого початку ми зрозуміли, що це можуть дізнатися діти. Пробудження демократії сповнене таких історій. Молоді люди в рамках громадської роботи – це співавтори, громадяни сьогодні, а не громадяни, які чекають голосування.

У суспільних досягненнях команди людей – зазвичай, починаючи від початкових класів до старшокласників – працюють протягом року над обраними ними питаннями. Їх питання повинні вирішуватися ненасильницько і робити громадський внесок. Сен-Бернард, школа Денніса, встановив шаблон, який часто використовується для вибору питань. Вони розпочалися на початку навчального року з “Конвенції про питання”. Студенти обговорювали проблеми в школі, сусідстві та світі, а потім проголосували за визначення їх пріоритетів. Тренери прийшли з класу політології Джима Фарра в університеті штату Міннесота, “Громадянська освіта”. У 1993 році одна команда вирішила працювати над створенням майданчика для мікрорайонів.

Батьки намагалися побудувати майданчик пару років раніше, але відступили, коли сусіди висловили опозицію, побоюючись, що це буде магнітом для банди. Діти взялися за роботу самі. “До другого року я знав, що це станеться”, – згадав лідер Джої Лінч.

Як це сталося – це найважливіша частина історії, що ілюструє різні види політики. Через роки молодша сестра Джої Алаїна, яка теж працювала на дитячому майданчику, пригадала урок. “Це було” без розуму “мати дитячий майданчик замість старої, але це не означає, що зробити це було просто”, – пояснила Аліна. Вона дізналася про міську політику. “Громадські досягнення відкрили мені очі на процеси управління – петиції, з’єднання з міською радою, коментування, отримання дозволів”. Вона також вивчила політику сусідства. “У кожної ідеї є кілька сторін. Навіть те, що мені здавалося прямим, може мати негативні наслідки з іншої точки зору”.

Команди отримали парафіяльну раду на свій бік. Вони домовились про зміни районування з міськими чиновниками. Вони зібрали понад 60 000 доларів з місцевого бізнесу в асоціації “North End” та інших групах. Для виконання цих завдань діти навчилися опитувати людей, писати листи, виступати з промовами та дзвонити людям, яких вони не знали. Вони розуміли погляди дорослих, яких вони вважали ворогами. Вони склали карту влади, зробили дослідження, домовились і навчилися йти на компроміси.

У 1999 році Анжела Меттьюз, молодий лідер громадських досягнень з Північної Ірландії, виступила на конференції з питань громадських досягнень Twin Cities, на якій були присутні молоді з третього класу. Вона запитала: “Хто з вас любить політику?” Більшість підняли руки. Потім вона зазначила: “Це тому, що ми займаємось політикою; це не просто те, що роблять політики”.

Нові звички розуму: Другий спосіб, яким громадська робота додає ненасильницьку силу і політику, – через поглиблення принципу Кінга про самозміни. Коли Центр демократії та громадянства перейшов з Інституту Хамфрі університету Міннесоти в Коледж Аугсбурга в 2009 році, Денніс Донован почав працювати зі спеціальною програмою збереження освіти. Факультет розглядав політику громадської праці як відповідь на критику у власній галузі, що спеціальна освіта стигматизує дітей та намагається «виправити» їх медичною моделлю.

Денніс та два викладачі, Сьюзен О’Коннор та Донна Паттерсон, співпрацювали з Майклом Річі та Еліссом Блад, випускниками спеціальної програми навчання в Аугсбурзі, які викладали в середній школі Фрідлі. Вони розробили альтернативний клас у школі, використовуючи підхід Громадських досягнень. За три роки це дало драматичні результати. Так звані “проблемні” студенти, більшість з яких були студентами низького рівня, суворо обмеженими своїм класом спеціального навчання, стали громадськими лідерами з питань, таких як шкільні знущання. Вони вибудували стосунки і отримали визнання в школі та в більшій громаді Фрідлі. Їх громадські досягнення сприяли контакту з адміністраторами шкіл, лідерами громад, виборними посадовими особами та ЗМІ. Громадське радіо Міннесоти зробило художню історію.

На тему магістерської роботи про вплив громадських досягнень Блад провела бесіду віч-на-віч із п’ятьма учасниками та детально спостерігала за їх поведінкою. Вона виявила істотний вплив на імідж учнів, почуття розширення можливостей та поведінку. “Вони вважали, що вони більш здібні, ніж колись думали в минулому”, – пише Blood. “Студенти вірили, що вони можуть бути позитивними громадянами і що люди, які по-різному вірять у них, помиляються. Це дуже сильна віра для будь-якого учня середньої школи”.

Багато хто висловив нову гордість та впевненість. “Я відчуваю себе більш зрілою і щасливою”, – сказав один. Інший прокоментував: “Я відчуваю, що ми можемо змінити багато речей у світі”. Залучення до суспільних досягнень мало помітний вплив на поведінку. “Це хороший спосіб навчитися бути більш шанобливим”, – сказала третя. “Було приємно дізнатися, що ти повинен приймати те, що хочуть інші, і ти не можеш просто наполягати на тому, щоб робити все самостійно”.

Ця трансформація звичок розуму спостерігається в усьому світі, як з дорослими, так і з дітьми, які займаються громадською роботою. Марі Стрвм, директор Департаменту демократичної освіти Інституту демократії в Південній Африці, адаптувала громадські роботи в Африці. У Бурунді, де громадську освіту проводили по селах, освітяни дорослих, з якими вона працювала, розповіли про драматичний вплив. Один прокоментував: “Я боявся, що люди на рівні села можуть загубитися на тренінгу, але навіть якщо це було для них трохи складніше на початку, їх розум пробудився і вони дуже швидко набрали швидкість. Демократія почала ставати конкретною для них – влада вживати заходів з питань, проживання». Інший описав переїзд “політики”, щоб включити щоденних громадян: “На початку, у деяких було непросто щодо проведення інтерв’ю. “Це політика”, – сказали вони. Пізніше учасник гордо сказав: “Я зараз можу займатися політикою!” “Тренери також повідомили про значні зміни в собі. Як було сказано,” я раніше займався дослідженнями та тренінгами з питань демократії, але не прожив їх. Тепер я бачив, що кваліфікований громадянин має більше влади, ніж можна собі уявити”. Ще один описаний зміст смислів демократії та громадянства:” Цей курс змінює розуміння самої демократії. Наша мова змінилася. Громадяни – у центрі”. 

Нові моделі професіоналізму: Третій спосіб громадської роботи поглиблює ненасильницьку силу та політику через нові зразки професійної ідентичності та практики, перехід від контролюючого погляду на їх роль до каталітичної ролі. Білл Дохерті, провідний сімейний терапевт і професор університету Міннесоти, є прикладом. Він став першопрохідцем у концепції та практиці “громадянина-професіонала”, перетворивши свої приватні навички шлюбного консультування та групової роботи в публічні навички, які допомагають громадянам мирян проявляти ініціативу самостійно. У процесі вони часто відновлюють стосунки у своїх громадах. Випадок – рух деполяризації, який раніше зазначався, «Кращі ангели». Білл розробив процеси, завдяки яким люди навчаються чути і розуміти один одного через розділення Червоний – Синій.

Прикладом для загальної громади є «Чітке бачення» в Eau Claire Wisconsin, каталізований керівником міста, який змінив звичайний підхід.

На початку 21 століття скорочення державних внесків та збільшення витрат на пальне, енергію та охорону здоров’я в О-Клер, штат Вісконсін, призвели до збільшення шкільних класів та менших доходів для музею, старшого центру, житла з низьким рівнем доходу та суспільні послуги. Майк Х’юґінс, керівник міста, побачив таку можливість. Він вивчив концепцію громадської роботи в середині 1990-х, беручи участь у проекті щодо розпивання неповнолітніх разом із Центром демократії та громадянства при університеті штату Міннесота. Йому сподобалося, як громадська робота включає ідею “громадянських професіоналів”, які працюють з непрофесійними громадянами в розширенні можливостей, що сприяють розширенню талантів. Він також бачив перешкоди. “Ідея вирішення проблем, орієнтованих на громадян, вимагає, щоб менеджери відпустили контроль, що важко”, – задумався Х’юґінс. Проте він був переконаний, що місцевій владі потрібна зміна парадигми: “бачення двадцять першого століття для місцевої демократії орієнтоване на громадян”. Питання полягало в тому, як це зробити.

У 2007 році, встановлюючи скорочення бюджету, Х’юґінс організував неофіційну зустріч урядових та некомерційних лідерів, щоб обговорити, як боротися з проблемами соціальних служб та інфраструктури. Він запропонував заручитися широкою громадою. Далі йшов процес планування із сильною орієнтацією на дії, в якій брали участь уряд, бізнес, університет Вісконсіна О-Клер, United Way та різноманітний переріз громади, жоден з яких не домінував. Ініціативний комітет доклав спеціальних зусиль для залучення до складу етнічних груп з низьким рівнем доходу та меншин, включаючи громаду Хмонг, афроамериканців та місцеві профспілки.

Процес бачення та планування поважав знання мирян вкрай незвично. У звіті до Фонду «Форд» Х’юґінс написав, що на відміну від більшості зусиль із планування громади, в місті О-Клер, «громадяни беруть активну участь у розробці та проведенні процесу, визначенні формату та суті рекомендацій, написанні підсумкового звіту та визначенні стратегії реалізації”. Метою було “поєднання пристрасті громадян з технічними знаннями та досвідом”. Ці елементи стали визначати групу громадян, яка виникла, і отримала назву Clear Vision. Він прагне “скликати, виховувати та підтримувати різноманітні групи членів громади для громадянської роботи, що відповідає найважливішим та майбутнім потребам Клер”. Гарвардський університет Інновації американського уряду присудили Clear Vision 10 000 доларів США за свою роботу, підкресливши ключову роль, яку відіграють концепції громадської роботи, влади, політики та різноманіття. Гарвард зазначив, що Clear Vision також був рідкісним у своїх інтенсивних і стійких процесах формування навичок.

Протягом більш ніж десятиліття Clear Vision започаткував багато проектів, серед яких притулок для безпритульних будинків «Притулок», сади громад та громадські мистецтва по всьому місту. Це було рушійною силою проекту “Злиття”, 45-мільйонний центр виконавських мистецтв, пов’язаний з проектом комерційної та житлової забудови на 35 мільйонів доларів у центрі міста О-Клер. Настільки ж вагомими, як видимі результати – зміни в громадянській культурі, які створюють привітну, відкриту, зв’язану спільноту. На думку Вікі Хон, віце-президента Королівського кредитного союзу, Clear Vision створила зміну мислення. “У той час, коли ми починали, наша громада звинувачувала уряд. Люди сказали, що нічого не сталося, оскільки уряд був занадто повільним”. Вона вважає, що Clear Vision “відкрив багато очей”. Вона продовжувала: “Це”  не про те, щоб покладатися на владу чи звинувачувати її. Йдеться про те, щоб взяти на себе відповідальність і право власності як громадян. “Підхід спільної роботи також впливає на кредитний союз.” Все, що я роблю, я кажу: “Як це вплине на інших?”, – пояснює вона. – Я слухаю більше. Я задаю питання, пробую співпрацю, запитую своїх співробітників: “Як ти працюєш з іншими людьми?”

Десять років роботи в Clear Vision показали, що можна переплести соціальну тканину за допомогою громадських робіт. Еу Клер ілюструє давній біблійний урок з книги Неемії: Люди ремонтують свою ідентичність, коли вони спільно працюють над «перебудовою стін» свого міста. Підводячи підсумок, ось чотири принципи громадської роботи, які поглиблюють і поширюють ненасильницьку владу та політику: громадська робота підкреслює суспільні цілі роботи; це вчить навичкам роботи через навіть глибокі відмінності; він визнає, що соціальні зміни включають самозміни; він заохочує професійні практики, які відступають від “контролю” та каталізують процеси самоорганізації. Це часто призводить до цивільного ремонту.

Такі принципи втілюються в оповіданнях з усього світу про пробудження демократії. Вони актуальні скрізь.